Зарплата €5 600, робота в Португалії та відмова у посвідці на проживання. Чому суд підтримав міграційну службу?

Наявність високооплачуваної роботи, трудового договору та законного в'їзду до Шенгенської зони ще не гарантує отримання португальської посвідки на проживання (ВНЖ). Цікавий приклад — рішення Вищого адміністративного суду Півдня (Tribunal Central Administrativo Sul) від 20 вересня 2024 року, справа № 2696/23.6BELSB.

Обставини справи

Громадянка Білорусі мала польську національну візу, видану за програмою Poland Business Harbour. Вона працювала в Польщі й отримала пропозицію щодо роботи в португальському підрозділі компанії.

27 листопада 2022 року жінка в'їхала до Португалії, а вже 12 грудня подала заяву на посвідку на проживання для висококваліфікованої діяльності за статтею 90.º Закону № 23/2007.

У неї був трудовий контракт із зарплатою €5 600 брутто на місяць.

Ба більше, перед в'їздом заявниця отримала підтвердження від португальського посольства у Варшаві, що польська віза дозволяє відвідувати Португалію на строк до 90 днів. Проте SEF (міграційна служба) відмовила у наданні посвідки на проживання.

Чому відмовили?

Міграційна служба порахувала, що польська віза, яка дає можливість короткострокового перебування в Португалії, не є достатньою підставою для проживання та роботи в країні.

Крім того, SEF поставив під сумнів підтвердження регулярних засобів до існування за 12 місяців. Попри договір із високою зарплатою, на момент розгляду заявниця мала відомості про відрахування до Segurança Social лише за кілька місяців.

Що вирішив суд?

Tribunal Central Administrativo Sul залишив відмову в силі.

Суд підтримав позицію про те, що дозвіл короткостроково перебувати в Португалії на підставі польської візи не є тотожним наявності належної підстави для проживання та роботи в країні.

Водночас суд не став остаточно вирішувати спір щодо достатньості доходів: відсутність однієї з необхідних умов уже перешкоджала задоволенню заяви.

Які висновки можна зробити?

1. Законний в'їзд і право претендувати на посвідку на проживання — різні юридичні питання.
2. Звільнення від необхідності отримувати попередню резидентську візу не означає звільнення від решти умов імміграційного законодавства.
3. Висока зарплата та підписаний контракт самі по собі не гарантують позитивного рішення.
4. Підтвердження консульства необхідно оцінювати в межах поставленого запитання. У цій справі консульство підтвердило можливість короткострокової поїздки, а не право на подальше проживання та роботу.
5. Під час підготовки заяви необхідно аналізувати не лише підставу професійної діяльності, а й статус перебування заявника, характер доходів та підтвердні документи.

Висновок: це рішення демонструє проблему обмежувального тлумачення міграційного законодавства: коли закон передбачає звільнення від резидентської візи у разі законного в'їзду та перебування, постає питання, наскільки далеко адміністрація має право поширювати додаткові вимоги щодо мети первинного в'їзду.

При цьому саме рішення не встановлює універсальної заборони на отримання посвідки на проживання після в'їзду за документами іншої держави Шенгенської зони.

Кожну ситуацію необхідно оцінювати з урахуванням конкретної підстави перебування та застосовної редакції законодавства.

Джерело: Tribunal Central Administrativo Sul, Acórdão de 20.09.2024, Processo № 2696/23.6BELSB.